BeFunky_ато.jpg

Про «хорошу війну» та «поганий мир»

Друзі, за останні кілька днів я отримав цілу зливу гнівних листів, дзвінків, дописів на фейсбуці. Всі вони стосувались прийнятих кілька днів тому законів «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» та амністію для сепаратистів.

Я, так само як і більшість фракції УДАРу, голосував «За» ці закони. Хочу викласти тут свої міркування з цього приводу.

Більшість критиків та тих, хто кричить про «все пропало» та «нас знову злили» очевидно, навіть не спромоглись прочитати ці закони. Не вірю, що ті з депутатів та політиків, хто кричить про зраду, не розуміють, в яких умовах і для чого було прийнято ці закони.

Всі вони мають доступ до звітів щодо втрат Збройних сил та добровольчих батальйонів за час проведення АТО. Всі вони дуже добре розуміють співвідношення сил та озброєння російської та української армії. Так само, як і всі знають про вкрай критичний стан нашої економіки, якій просто не під силу нести тягар в 80 мільйонів гривень щодня (!!!) на ведення військових дій (таку цифру озвучив вчора прем’єр Яценюк).

Наші війська успішно громили банди терористів. І ми перемогли б, якби Путін не ввів війська. Мусимо мати сміливість, аби визнати, що ми не готові ПОКИ ЩО воювати з Росією.

Так, українці героїчно борються, і наші добровольці мають неймовірно високий бойовий дух. Я не один раз був на передовій, коли возив допомогу нашим військовим, і спілкувався з ними. У мене немає жодних сумнівів, що кожен з них готовий до останнього подиху боронити кожен клаптик землі від окупанта. Але чи маємо ми – депутати, міністри, президент, право дозволити їм іти на стократ переважаючі сили ворога без важкого озброєння, з неукомплектованими підрозділами, без засобів розвідки? Чи в цьому має полягати наша державницька позиція і мужність? Я переконаний, що ні. Ми повинні отримати час, перерву – для армії, щоб мати змогу доукомплектувати частини, оснастити їх важким озброєнням, (можливо прокинеться НАТО), для економіки, щоб підготуватись до зими і хоч трохи оклигати від часів Януковича.

Ми отримали цю передишку. Так, непростою ціною. Так, важким компромісом. Так з нами далі, тихцем, у менших масштабах воюють зі зброєю російські частини. Але це є шанс накопичити сили і врешті, заручившись підтримкою всього цивілізованого світу відбити натиск агресора. І якби не було б цього «поганого миру», полум’я війни горіло б по всій південно-східній Україні. І ми б наодинці протистояли б агресору з п’ятою в світі за потужністю армією. Хочу вірити, що усі ми його використаємо.

І я не переконаний, що ті, хто вчора з піною в роті кричали про зраду, стали б завтра на передовій.

Тепер по суті законів. Ніхто не каже про особливий статус якогось гіпотетичного регіону «ЛуганДон». Мова йде про окремі населені пункти окремих районів двох областей України, які займають територію менше третини Донбасу. Ніхто не каже про амністію для всіх. Тих, хто вчинив важкі злочини, амністія НЕ СТОСУЄТЬСЯ. Якщо хтось цього не розуміє – можу пояснити. Вбивство, викрадення людей, загроза державній цілісності України – це ВАЖКІ злочини. На них не розповсюджується амністія. Ніхто не каже про гроші з державного бюджету для районів, захоплених терористами. Мова йде про їх самофінансування на їхні ж податки. І так далі…

Зрештою, для тих, хто читав закон все було зрозуміло одразу. Ми змушені були піти на цей крок. Інакше ми б втопили в крові і Маріуполь, і інші східні міста. В крові наших і їхніх солдат, в крові мирних жителів. Чи усвідомлюють це ті, хто нині кричить про те що треба продовжувати війну? Думаю, що так. Не можуть не розуміти цього.

Але ж завтра вибори. І чийсь «геніальний» піарщик придумав технологію – «нас зливають». Кому потрібна ця технологія – щоб ціною життя тисяч простих солдатів, мирних жителів, гектарами випаленої війною землі пробитись до Верховної ради; і накінець, хто від цього виграє – пропоную вам додумати самим.

А тим, хто кричить, що треба продовжувати війну – я раджу поїхати зараз на Схід, на передову. Подивитись на прогнилі бронетранспортери і танки, на різношерстні, закуплені Бог зна де за наші з Вами гроші бронежилети і каски, подивитись на спалену та поламану техніку. Тоді у вас не виникне питання – про «хорошу війну».

П.С. Путіну не вірю – в наступ він ще піде. На жаль, це така реалія. Але ми будемо більш готовими.

Ярослав Дубневич, народний депутат, кандидат у народні депутати на одномандатному виборчому округу № 120

custom essay writing service writing college essays custom essay service buy an essay research paper writer buy an essay college paper write my paper for me cheap essay writing case study help do my essay buy research papers writing a case study college essay writer essay writer help professional writing college essay writers