герасимов

Артур Герасимов

2019-Й РІК БУДЕ ДЛЯ УКРАЇНИ НЕ МЕНШ ВИЗНАЧАЛЬНИМ, НІЖ 2014-Й

Про підсумки 2018 року – як для влади, так і для всього українського народу, та чому 2019 рік стане для України не менш важливим, ніж 2014-й, розповів у ток-шоу “Ехо України” на телеканалі “Прямий” народний депутат України, Голова фракції “Блок Петра Порошенка” Артур Герасимов.

– Політолог Гела Васадзе пише: “Грузинская апостольская церковь признает Томос после того, как он будет официально оформлен Константинопольским патриархатом”. Я хочу віртуально оплесками подякувати грузинам.

Це наш братній народ. І це дійсно дуже гарна звістка.

– Але там нелегка ситуація. Коли росіяни відтяли Абхазію і Південну Осетію, то патріархія грузинська домовилась, щоб там залишилась ця парафія Грузинської православної церкви. І коли почалася у нас історія з Томосом, то туди приїхали представники Росії, які сказали: “Ребята, вы хотите утратить Абхазию и Южную Осетию? Это мы можем вам сделать. Поэтому голосуйте правильно”. І всі вже на це поставили хрест. І раптом це повідомлення.

Я не погоджуюся – не “раптом”. Бо дуже багато на цю тему саме з представниками нашої братньої Грузії говорив і президент України Петро Порошенко, дуже багато навіть їздив туди голова Верховної Ради Андрій Парубій. Тобто було дуже багато такої от тяжкої, невидимої великому оку роботи, яка дає результат. І взагалі, ви знаєте, 2018 рік, коли мене запитують, чи був він ефективний, чи був він успішний, то я завжди кажу дуже просту річ: мені дуже приємно за цей рік в тому, що робота важка, непомітна, яка не приносила результат декілька років, у 2018 році почала, як то кажуть, вистрілювати.

Звичайно, ключова подія – це створення єдиної помісної православної церкви України. І коли мене питають, чи важливо це, я кажу: хлопці і дівчата, українці цього чекали не місяць, не рік, не десять, навіть не сто років – 332 роки. Просто вдумайтесь – 332 роки. Це ж скільки поколінь українців за це боролися? І сьогодні Порошенко взяв і зробив.

Друге. Давайте не забувати, що вкотре у 2018 році українська оновлена армія визнана однією з найсильніших в Європі. Ми в європейську десятку входимо. Із тих країн, які не входять в НАТО, у нас армія №1 в Європі. І президент – це перший президент України, я маю на увазі Петра Олексійовича Порошенка, який не розпродає армію, а створює.

А я знаю, про що я говорю, коли говоримо про розпродаж армії. Тому що як член комітету з питань національної безпеки і оборони бачив багато документів і під грифом “секретно”, і під грифом “конфіденційно”, як – і взагалі для мене це незрозуміло – армія розпродавалася.

Крім цього, давайте не забувати, що саме у 2018 році відбулася історична також перемога України в Стокгольмському арбітражі. У нас настільки великий іде потік подій. Україна проходить за місяці, за півріччя такі проміжки шляху, які інші країни проходили десятиліттями. І там подія ставалася, вони п’ять років смакували цю подію, оцінювали її, писали книжки. А у нас, ви дивіться, скільки в один рік навіть ми втиснули.

Стокгольм. І питання йшло не тільки про майже 5 мільярдів, які ми там впряму виграли, а питання йшло в іншому. І я би хотів, що телеглядачі зрозуміли, що, боронь боже, якби ми програли цей суд, то Україна б мала виплатити більше 50 мільярдів. Ви вдумайтесь в цю цифру. Це був би колапс всього. А те, що росіяни билися не на життя, а на смерть – ви розумієте.

– Це ви маєте на увазі історію з газом?

Звичайно. Тому що, на жаль, газовий контракт Тимошенко-Путіна 2009 року загнав нас у таку яму, що фахівці просто диву даються, яким чином ми ще виграли той стокгольмський арбітраж. Тому що це були надзусилля.

Крім цього, влітку цього року президент як ініціатор написав, а Верховна Рада України прийняла закон про Антикорупційний суд. Все. Інфраструктура створена повністю. І коли мені говорять, наприклад, про боротьбу з корупцією, я завжди людям задаю одне питання: а ви не підкажете мені, хто був автором законопроекту про Антикорупційний суд. Ви знаєте, що багато людей не знають, що це президент України Петро Порошенко?

Я кажу: а ви не знаєте, хто був ініціатором створення Національного антикорупційного бюро? Люди дивляться папери і кажуть: ой, знову – президент України. Тому що одна справа – говорити, а інша справа – виконувати свою роботу.

– Але люди питають: а коли воно запрацює? І от, наприклад, ви кажете, що ви бачили деякі документи про розкрадання і це все, а люди питають: а чого ніхто не сидить, при тому, що у нас такі антикорупційні структури є? Що, змовились і домовились їм все простити?

Ні. Жодним чином. Я вам хочу сказати, що, наприклад, коли справа стосується Генеральної прокуратури, то вже декілька тисяч вироків, тобто все, пішли в тюрми хабарники. Але прокуратура зараз має право займатися тільки середнім і нижнім рівнем. Верхній рівень – український парламент, українська громадськість прийняли рішення, що виключно Національне антикорупційне бюро. І зараз вони просили Спеціальний антикорупційний суд – будь, ласка він створений, зараз повним ходом, наскільки я розумію, йдуть процедурні моменти відносно набору суддів, відносно їх конкурсних всіх процедур набору. І я думаю, найближчим часом він запрацює. Тобто тут зроблено теж дуже багато.

Давайте перейдемо в міжнародні речі. Бо ви знаєте, що президент України перш за все відповідає за армію і за міжнародну активність, бо він є головнокомандувачем. Скільки в цьому році ми почули… Знаєте, мені навіть було дуже прикро, що ми почули це всередині держави і всередині парламенту, що антиросійські санкції європейцями, американцями не будуть подовжені. Що ми побачили у грудні? Беззастережно, чітко, повністю всі до однієї країни Європейського Союзу проголосували за подовження санкцій проти країни-агресора.

А чого вартує тільки те, що саме в цьому році робота, яку вели чотири роки, і президент України особисто провів сотні зустрічей на цю тему – але таки ми добилися, і Україна отримала летальну оборонну зброю від Сполучених Штатів. І це стосується не тільки Javelin. Ви чули позицію наших партнерів, що вони будуть це продовжувати. Тому що нарешті не тільки наші найближчі партнери, а й весь цивілізований світ зрозумів, що атака на Україну і ця агресія на Україну – це не агресія проти України, а це агресія чорного проти білого і агресія проти цивілізованого світу.

Крім цього, 2018 рік – ми і про свою оборонну промисловість не забували. Ми випробували крилату ракету. 23 роки нічого не робилося. Зараз оборонна промисловість… І ракетні комплекси “Верба”, “Вільха”, наші нові гармати. Я маю на увазі самохідні установки “Богдана”. Крім цього, дуже багато інших видів озброєнь сьогодні не просто десь там інженер малює і показує громадськості. Ні. Вони створені, вони випробувані і вони переходять на озброєння наших військ.

А що це таке? Це ж рятування життів наших солдатів. Тому що одна справа, коли сидять там росіяни і думають, що ми зараз підемо в атаку, а в них тільки автомати, як це було, вибачне, навесні 2014 року, а інколи й автоматів не було, – а інша справа, коли вони знають, що там є Javelin і “Стугни” наші, і наші гармати, і наші ракети. І вони вже так чухають потилицю і думають: ні, це задорого буде.

– Ми бачимо напередодні виборів ці гасла інших кандидатів – “почнемо з миру”, “головне мир”. Вони не кажуть як, а вони просто пишуть: треба, щоб мир був… Опоненти Порошенка кажуть такі лозунги, такі гасла, під якими підпишеться абиякий українець. Мир треба? Треба. Перемовини потрібні? Потрібні. Що найдорожче? Життя українця.

Я повністю погоджуюся з тим, що життя людини – це найбільша цінність для будь-якої держави. Але, ви знаєте, я наведу два приклади. Це приблизно так, як вас пограбували, стукнули по голові десь там в темному під’їзді, а після та ж людина, яка пограбувала, каже: “А тепер давай сідати на перемовини. Я в тебе вкрав сумку, і в ній вкрав тисячу гривень. 500 гривень мені, а 500 тобі. Ми ж на компромісі якомусь зійдемося?” Це приблизно так.

– Але заради життя.

Крім цього, я хотів би сказати, що якраз озброювати нашу армію – це і є принцип того, що ми зберігаємо життя солдатів і офіцерів. Тому що на озброєну армію не полізуть так, як на неозброєну.

І ще одне. Це ж не перший раз в історії ми проходимо такі речі. Про це дуже добре, якщо не помиляюся, сказав Черчилль перед Другою світовою війною: “Шановні колеги, якщо оберете ганьбу, то отримаєте і ганьбу, і війну. Виберете війну – виграєте війну, але не отримаєте ганьби”
.
Тому тут я категорично з цим не погоджуюся. Тому що я спілкувався з багатьма знайомими відносно цього, і вони кажуть: а що таке компроміс? Це, як то кажуть, між північчю і півднем лінію проводити чи по Дніпру лінію проводити? Як шукати компроміс з тим, хто реально напав, вкрав частину території, порушив всі мислимі і немислимі норми?

– Давайте я прямим текстом скажу – федералізація країни.

Жодним чином цього не можна допускати. Тому що ми єдина країна. І один з ключових моментів, які сьогодні ми бачимо як надбання і Революції гідності, і цих чотирьох років, – це та єдність, яку сьогодні демонструє український народ. А от якраз Путін цього і боїться, Кремль цього дуже боїться. Бо для нього єдність українського народу і була тією несподіванкою, на яку вони наштовхнулися в 2014 році. Вони ж не очікували цього. Вони думали: область за областю зараз будемо… як то кажуть, “розділяти та володарювати”.

Ні, вони наткнулися в Харкові на дуже великий спротив. Вони наткнулися в інших областях, на півдні України. І навіть, я вам скажу, в Донецьку, в окупованому Донецьку я і мої товариші проводили багатотисячні мітинги проукраїнські у травні місяці. І це дійсно показувало характер того, яким чином український народ є єдиним, коли треба рятувати державу. І це є речі, якими не можна торгувати, по яким не можна йти на компроміс.

– Ви кажете про силу. А люди питають. От зараз цей воєнний стан – чого його не було у 2015 році, у 2016 році?

Я через те, що був всередині щохвилинно у всіх цих подіях у понеділок, коли Верховна Рада вводила воєнний стан, і у неділю також, коли відбувся напад, то одразу вам хочу сказати, що дійсно військові, коли розрахували військову логістику, скільки треба на розгортання, на передислокацію частин, на збір резерву першої лінії, – вони розрахували 60 днів. Але президент України саме через те, що 60 днів зачіпали би вибори, він і саме він – і я можу це підтвердити будь-кому і будь-коли – прийняв рішення… точніше, два рішення: воєнний стан буде тільки 30 днів, і дата 31 березня має бути зафіксована в цей же день парламентом.

– Як закон. Це було сильно.

Як постанова. І найбільш цікаво те, що президент з самого початку прибув в парламент рівно з цими двома речами, щоб чітко сказати, і про це всі знали. При мені голова Верховної Ради говорив опозиції, що, шановні колеги, це прийняті рішення, це 30 днів і 31 березня, і не хвилюйтеся. Але…

– А коли була ця зустріч з опозицією?

До того, як вони почали все блокувати.

– Хвилинку. Тобто ви хочете сказати, що вони вже знали?

Прекрасно знали.

– Як?

Прекрасно вони знали.

– Тобто вони знали, що буде 30 днів, і вони підходили?

І вони знали про 31 березня. А тепер я скажу дуже просту річ. Я тоді не міг зрозуміти, чому блокувалася трибуна, і парламент на рішення, від якого залежить життя солдатів, життя офіцерів і на яке треба було витратити 15 хвилин, прийняти рішення і піти далі, витратив декілька годин. Я не міг тоді зрозуміти.

– І чому?

Одночасно із засіданням парламенту почалися дві надважливі для України зустрічі. Одна – в міжнародному ОБСЄ, де дійсно була показана агресія Росії, де приймалося рішення міжнародними дипломатами щодо підтримки України. Й інше – в Організації Об’єднаних Націй, знову ж таки, по засудженню російської агресії. І одним з ключових аргументів, які мали використати наші українські дипломати, було – дивіться, Україна ввела воєнний стан. Але засідання там закінчилися, іноземні дипломати, іноземні країни засудили агресію Росії, а український парламент все засідав і розбирався.

Ви знаєте, що цікаво? Як тільки там засідання міжнародні позакінчувалися, якось все розблокувалось і почали голосувати.

І ще один дуже цікавий момент. На всіх зустрічах була позиція, наприклад, “Батьківщини” – “ми не будемо голосувати, якщо в цьому рішення про воєнний стан залишиться певний параграф №3″. Я не буду вдаватися в деталі. Вони чітко називали і казали: ми проголосуємо тільки за умови, що його вилучать. Ви знаєте, що цікаво? Цей параграф не вилучений. До коми, до, вибачте, крапки все залишилося – і вони проголосували. Тобто не в цьому була причина.

– Я прошу вас ще раз підтвердити, що ще до початку засідання, до того, як Ляшко і Юлія Володимирівна кричали, що вони вже знали про те, що Порошенко запропонував 30 днів…

Так, вони це знали. І при мені неодноразово – і не раз, не два, а може, разів п’ять – їм про це ще додатково сказав голова Верховної Ради. І я готовий про це говорити де завгодно і як завгодно. Тому що в мене є очі, в мене є вуха, і я це чув і бачив.

– Я навіть не знаю. Як кажуть, “звезда в шоке”.

Я тоді теж не розумів.

– То що таке українська політика? Що це таке?

Ну…

– Це взагалі шоу? Тобто шоу на війні, шоу на прийнятті воєнного стану? Це так виходить?

Це речі, які не можна було робити. Я піду далі. Ви сказали, що не вводився в 2014-му, 2015-му, 2016-му… Давайте не забувати дуже просту річ – проти нас Кремль веде гібридну війну. Це дуже страшна річ, коли знімають погони, коли знімають взагалі знаки, номери з танків, з гармат, з військовослужбовців. І ти чітко знаєш, що на тебе нападає російська армія, але для світового товариства – це хтось типу незрозумілий.

Що сталося 25 листопада? Вперше за ці майже п’ять років агресії відкрито під російськими прапорами – я підкреслюю, під російськими прапорами – були атаковані українські військові кораблі, які нічого не порушували і йшли під українськими прапорами. Вибачте, і вівся вогонь на ураження з гармат, з літаків і з гелікоптерів. І коли випускалися ракети, і коли нам розповідають, що не на ураження – то, вибачте, вони били чітко.

– Там така дірка.

По тій рубці, де саме в цей момент знаходився майже весь екіпаж катеру. І це диво взагалі, що тільки троє поранених. Слава тобі, Господі, що ніхто не загинув. Це речі дуже серйозні, і ми не могли не реагувати.

І знаєте, що найбільш цікаве? Я даю вам майже стовідсоткову гарантію, навіть більше ніж 100%, що якби, уявимо, воєнний не був би введений, ті ж самі люди критикували…

– І вимагали воєнний стан.

Але ви знаєте, що воєнний стан наразі припинений. І одразу хотів би сказати, що своїх цілей він досяг. Не про все зараз можна говорити, тому що на 99% спрацювала військова компонента. І головне, чого було досягнуто – жодні права громадян не були зачеплені. Жодні. І як приклад, як квінтесенція цього – це вибори в об’єднані територіальні громади, які якраз відбулися.

– Поясніть, як зрозуміти ці дані про вибори в ОТГ, і хто переміг. Так хто переміг?

Як не рахуй – хоч зліва, хто справа, хоч знизу, хоч зверху – на цих виборах в об’єднані територіальні громади перемогла партія “Блок Петра Порошенка “Солідарність”. І по головам ОТГ…

– Але вони кажуть, що як голови ОТГ переміг БПП, а як депутати – то “Батьківщина”.

Ні.

– Ні?

Ні. Одна справа, коли партійні офіси говорять, а інша справа, коли говорять громадські організації, яким без різниці. Вони рахують чистий результат і після того видають дані.

Так от, ще раз хочу сказати, ці вибори мені, наприклад, як члену центральної ради “Блоку Петра Порошенка “Солідарність” дуже легко коментувати. Хоч так рахуй, хоч зліва подивись, хоч справа – виграла партія “Блок Петра Порошенка “Солідарність”. По головам – чи то в 10 разів, чи то в 6 разів. Тут кому як подобається. По депутатах також більше мандатів отримав Блок Петра Порошенка.

– А у мене питання: як це може бути? Це ж Порошенко, там ім’я Порошенка. А Порошенко знущається над народом, він випускає “канфєтки”… Ну, ми знаємо – він поганий. “Я ніколи не проголосую за Порошенка! Порошенко – геть!”. Але раптом ми бачимо такий результат. Це що?

Я поясню. Український народ – це реально мудрий народ.

– Що?

Український народ – це мудрий народ. І я поясню дуже просту річ. Влада погана? Окей. А армія відновлена? Так. Це добре? Дуже добре. А скажіть, будь ласка, ми церкву єднаємо нашу православну? Єднаємо. Це добре? Це дуже добре. А скажіть, будь ласка, ми оборонну промисловість відновлюємо? Відновлюємо. Це добре? Це дуже добре. А це ж влада зробила… Як? І коли люди приходять на вибори, вони роблять такий аналіз.

І на чому я би хотів зосередити увагу тих, хто зараз сидить в студії і телеглядачів? Реформу децентралізації розпочав президент України Петро Порошенко. Причому, знаєте, з чого вона розпочалася? З 1 січня 2015 року. Підкреслюю – 2015-го. Тобто це вже чотири роки. Значна кількість грошей пішла саме туди – в села, в містечка… І зараз те, що ви бачите, коли будується від лікарень до доріг – це ж якраз ці гроші і є.

І знаєте, що також цікаво? Бо багато людей про це забули. Я пам’ятаю, як в 2015 і 2016 роках шалено проти цієї реформи була “Батьківщина”. Вони не голосували за ці закони. Вони казали, що там ця реформа трохи не країну розвалює. Я ж це пам’ятаю. Кому цікаво – подивіться, будь ласка, яким чином це відбувалося.

Зараз, коли вони побачили… Ну як можна атакувати те, що приносить людям реальний результат? Коли відроджуються дитячі садки, школи, лікарні, коли будуються дороги, освітлення з’являється. Коли місцева влада нарешті має такі бюджети розвитку, що мери про це, вибачте, мріяли десятками років. І тут вони вже почали підтримувати. Я дуже вдячний за те, що реформа децентралізації Петра Порошенка зараз підтримується всією українською опозицією.

Але також, коли люди приходять до виборчих дільниць, вони приймають надважливі для країни рішення. Я почну від простих, хоча не можна такі речі називати простими. А закінчу такою фундаментальною річчю… Ви знаєте, що в цьому році великі зусилля в нашій міжнародній роботі, в роботі з міжнародними партнерами дали те, що в нас сьогодні золотовалютні резерви нашого Національного банку перевищують навіть рівень 2013 року. Це важливо. Непомітно пройшло.

А чи ви знаєте, що саме в цьому, 2018 році Україна отримала найбільший за всю незалежну історію врожай зернових? А це більше 70 мільйонів тонн. І ми можемо тільки собі уявити, який би був урожай, якби не була окупована частина Донбасу, не був окупований Крим.

Крім цього, давайте не забувати про те, що саме у 2018 році український паспорт увірвався в тридцятку найсильніших у світі. А до цього йшли тяжко – йшли чотири роки. Коли ми говоримо про те, що робить команда президента, я би охарактеризував це дуже простою фразою: робиться те, у що майже ніхто не вірить.

Скажіть, будь ласка, чи багато людей вірили в Томос і об’єднання Української православної церкви? Я вам чесно скажу, що на початку грудня багато людей казали, що ніколи цього не станеться.

А чи багато людей вірили в безвіз? Та я пам’ятаю, як казали, що цього ніколи не буде.

– Казали, що не треба.

І таке було. Ви спитайте у тих, хто зараз, вибачте, виїжджає, дивиться, приїжджає і будує тут європейську Україну, вже не просто читаючи книжки чи дивлячись телевізор, а знаючи, як це виглядає в реальному житті.

І такі речі відбуваються майже кожного дня. Саме тому 2018-й рік і став проривним. Але я би хотів сказати, що далеко не все вдалося. І я реаліст, і я розумію, скільки ще роботи попереду. Попереду роботи набагато більше, ніж зроблено. Причому, ви знаєте, роботи неблагодарної. Роботи, яку не видно. Роботи, про яку ти не можеш кричати на телеканалі, тому що вона дасть результат за півроку, за рік, за півтора, за два.

І сьогодні, коли ми повертаємося знову до виборів, питання в тому, що 2019 рік буде, я вважаю, не менш важливим в історії нашої держави, ніж був 2014-й. Тому що тоді відстоювали країну на фронті, а сьогодні, коли Кремль зрозумів, що все, вже не взяти українську армію… ну, дуже сильна вона, – всі зусилля вони спрямували на те, щоб провести свого кандидата на виборах.

Тому, реально, 31 березня – і про це зараз говорять всі, і треба розуміти – буде вирішуватися доля країни, доля кожного з нас, доля наших дітей, доля наших онуків: де вони будуть жити – в європейській країні?.. А для цього треба зробити дуже просту річ – зберегти курс на Європу, зберегти курс на ці цивілізаційні речі чи вони знову будуть жити, як-то кажуть, в цій російській кабалі. Бо битва буде дуже проста. Битва буде між цивілізаційним європейським вибором і Росією.

– А як вам здається, як мають проголосувати за внесення остаточне про НАТО та Європу? Парламент підтримає? Чи знову опозиція піде гуляти, будуть бігти до голови Верховної Ради і кричати “що ви там робите?” і так далі? Що буде?

Я не сумніваюся в тому, що це рішення буде остаточно закріплене в Конституції. Я хотів би дуже простою мовою пояснити, чому це є важливим. Давайте уявимо, що комусь, боронь Боже, в майбутньому прийшла думка оглоблю розгорнути і побігти знову в бік країни-агресора.І для цього в парламенті необхідно тільки 226 голосів. Але якщо це буде закріплено в нашій Конституції, тобто наше прагнення стати членами Євросоюзу і наше прагнення до євроатлантичних стандартів, то тоді будь-яке рішення… Пам’ятаєте, як-то “харківські угоди”, коли здавали Крим і Севастополь, як-то будь-які угоди з агресором – вони будуть протирічити цьому і однозначно будуть визнаватися антиконституційними. Крапка. Вже їх приймати не можна згідно з законодавством.

І якщо вже захочуть, то треба по дуже-дуже важкій процедурі приймати знову зміни до Конституції. А це вже не 226. Це – дві третини парламенту.
Чому я не просто впевнений, а я переконаний, що це рішення буде прийнято? Подивіться, що цікаво. В парламенті на цю тему відбувається три голосування – перше, друге і фінальне. На першому треба тільки 226 голосів, на другому – 226. І тільки на фінальному треба 300 голосів. Ви знаєте, скільки було на першому? Якщо не помиляюся – 326. На другому – 311.

Тобто ми навіть на голосуваннях, де це не було важливим, а це було чисто, скажемо так, морально, набрали більш ніж потрібно. Тому я впевнений, що вже в лютому цього року ініціатива Петра Порошенка по закріпленню в Конституції цього курсу чітко набере 300 голосів і буде там закріплена. І це є знову-таки питанням майбутнього наших дітей і онуків.